Haiti, Singapur, Kongo, Białoruś, Turcja – to kraje przywoływane w projektach artystów i artystek zaproszonych na tegoroczną Maltę. Rozstrzelone na mapie świata geograficzne miejsca zyskują swoją tożsamość w gestach, ruchach, wierzeniach i kulturze zamieszkujących je ludzi. To dzięki ich wyobraźni geografii zostaje nadany sens, a jednocześnie sama ta wyobraźnia jest zależna od geograficzno-kulturowych uwarunkowań. I właśnie tę lokalność wyobraźni, jej płynność, czasowość, ruch chcemy uczynić tematem tegorocznej Malty. Jak lokalność się przekształca i jak przekształcają ją artyści? Nie przyklejamy wybranym projektom etykietek egzotycznej inności, narzucanej długo w Europie temu, co dalekie. Wręcz przeciwnie, interesuje nas ukazanie lokalności w świecie globalnych przepływów i transferów artystycznych, zarówno tych dobrowolnych, jak i wymuszonych wojną czy sytuacją ekonomiczną.

Inspiracją do takiego myślenia o programie była twórczość tureckiego pisarza Orhana Pamuka, zdobywcy literackiej Nagrody Nobla w 2006 roku, którego powieść „Nazywam się Czerwień” jest podstawą zamówionej na tegoroczny festiwal opery „Ja, Şeküre”. Jej autorem jest jeden z najciekawszych polskich kompozytorów średniego pokolenia, Aleksander Nowak.

Cała twórczość Orhana Pamuka koncentruje się na zderzeniu dwóch obszarów kulturowych – zachodniego i wschodniego. W „Nazywam się Czerwień” to zderzenie odbywa się w polu estetyki, a dokładnie myślenia o obrazie. Za pomocą zderzenia osmańskiej tradycji malarstwa miniaturowego i renesansowej sztuki wenecjańskiej, opartej na odzwierciedlaniu rzeczywistości, pisarz kreśli obraz Turcji rozdartej między Azją a Europą. Jednocześnie stawia pytania szerzej, o relacje między lokalnym a światowym, peryferyjnym a centralnym, między ruchem a osiadłością. Wprowadza do dyskusji temat przepływów kulturowych, krążenia i przemieszczenia idei, mentalności, praktyk, które są kluczowe dla zaproszonych w tym roku artystów i artystek performatywnych.

„The Divine Cypher” afrobrazylijskiej twórczyni Any Pi jest efektem badań artystki nad haitańskim dziedzictwem wudu i jego miejscem we współczesnej haitańskiej wyobraźni, tj. we współczesnych haitańskich tańcach miejskich. Efektem wieloletniego projektu badawczego jest również spektakl „Yishun Is Burning” singapursko-niemieckiego twórcy Choy Ka Faia, który od lat analizuje różne formy azjatyckiego szamanizmu. W obu spektaklach dokumentalny opis rytualnych doświadczeń zderza się z wyobraźnią twórców, którzy pokazują, jak tradycja zostaje przechwycona przez współczesne formy taneczne. Spektakl Patricka Zizy „Dandyism” nawiązuje z kolei do kongijskiego zjawiska dandyzmu, ukazując bogactwo i oryginalność kongijskiej wyobraźni, która przechwyciła styl europejskich dżentelmenów i wykorzystała go na swoje sposoby i potrzeby. Z kolei białoruski perfomer Igor Shugaleev w spektaklu „Ich heiße Frau Troffea” w reżyserii Sergeya Shabohina opowiada o swoim doświadczeniu poszukiwania wolności, którą odnajduje w ruchu ciała na berlińskich rave’ach – performer prześladowany przez reżim Łukaszenki musiał opuścić Białoruś w 2020 roku.

Wszyscy wymienieni artyści przez ciało, ruch, obraz ukazują, jak wyobraźnia przechwytuje i wyraża w nowych formach stare praktyki, jak taniec staje się doświadczeniem wolności, jak to, co dalekie, staje się bliskie dzięki sztuce. Jednocześnie przyglądając się historiom i doświadczeniom, które jeszcze niedawno znajdowały się poza zainteresowaniem europejskich teatrów i festiwali, udowadniają, że europocentryczna perspektywa czytania rzeczywistości jest ograniczona. Wprowadzanie pozaeuropejskich historii i doświadczeń do europejskiego mainstreamu jest praktyką dekolonialną, która odzwierciedla społeczno-kulturowy kontekst współczesnej Europy. Utrzymuje również europejską kulturę w ruchu.

Nie oznacza to, że europejska międzykulturowość nie jest naznaczona problemami. W samej twórczości Pamuka bohaterowie z jednej strony opowiadają się za europejską racjonalnością, postępem i nowoczesnością, z drugiej – nie potrafią emocjonalnie wyjść poza granice swojego świata i zastygają w inercyjnym trwaniu. Międzykulturowość jest realnym wyzwaniem współczesnej Europy, o czym będziemy mówić w ramach Forum (organizowanego od wielu lat cyklu otwartych debat i spotkań autorskich). Jak utrzymać balans między zderzającymi się z sobą siłami kulturowymi, jak się modernizować, nie zatracając własnej tożsamości? Przyjrzymy się tematom związanym z Turcją – zarówno jej paradoksalnemu laicyzmowi, układom z Europą, jak i miejscu islamu w samej Europie oraz relacji centrum-peryferia we współczesnej kulturze.

Nie zapominamy, że siła sztuki tkwi nie tylko w krytycznym spojrzeniu na rzeczywistość, lecz także w kreowaniu przestrzeni na odreagowywanie smutku czy lęku we wspólnym świętowaniu. Festiwal zainauguruje parada uliczna, która połączy ludzi różnych kultur, pokoleń i doświadczeń. Najmłodszych uczestników i uczestniczki z rodzinami zapraszamy na spektakle Teatru Czerwona Walizka i Teatru Mozaika, które odbędą się w przestrzeni publicznej.
Publiczności będzie również służyć jak co roku Centrum Festiwalowe: miejsce koncertów i silent disco, forumowych dyskusji, warsztatów dla dzieci, a także otwartych spotkań przy kawie i nieformalnych rozmów o wydarzeniach festiwalowych. W tym roku Centrum Festiwalowe będzie zlokalizowane w siedzibie Fundacji Malta, w samym sercu miasta, w zabytkowym budynku Arkadii przy ul. Ratajczaka 44. Ogromną otwartą przestrzeń z wyjściem na taras, z którego widać panoramę miasta i pl. Wolności, zaaranżuje dla festiwalu Olga Strizhniova. Tu odbędą się koncerty, m.in. koncert turecko-holenderskiego duetu Aktaş Erdoğan & Erol Leenhouts, oraz twórcze działania dla dzieci w ramach kuratorowanego przez Maję Brzozowską i Elżbietę Niewiadomską programu Wolno Dzieciom, który w tym roku obchodzi swoje 10-lecie. Wszystkie wydarzenia realizowane w Centrum będą nieodpłatne.

Muzycznym finałem tegorocznej Malty będzie koncert Baascha, jednego z najbardziej oryginalnych artystów na polskiej scenie electro. Wydarzenie to realizujemy we współpracy z Grupą Stonewall – widowisko muzyczne będzie jednocześnie zwieńczeniem poznańskiego Pride Weeku.

Mamy nadzieję, że tegoroczny program otwiera perspektywę na doświadczenia rzeczywistości, których nie znamy, chociaż czasami są tuż obok. Taki festiwal staje się miejscem upodmiotowienia i praktyk dekolonialnych, pozostając przestrzenią otwartą i zapraszającą.

~ Michał Merczyński, Dorota Semenowicz ~

identyfikacja wizualna: Bękarty

*** EN ***

Haiti, Singapore, Congo, Belarus or Turkey – these are just a few of the countries referred to by the artists invited to this year’s Malta. Scattered around the world, those geographical locations gain identity in gestures, movements, beliefs and culture of their inhabitants. The inhabitants’ imagination gives meaning to the geography, but imagination is also dependent on geographic and cultural determinants. The local character of imagination, its fluidity, temporariness, movement will be the subject of this year’s Malta. How does this local character transform itself and how do artists transform it? We do not put labels of exotic otherness on the selected projects as has been the case for so long in Europe towards that what is distant. Quite the contrary, we are interested in showing the local in the world of global art transfers, not only the voluntary ones, but also those caused by war or economic conditions.

This line of thinking was inspired by the work of Orhan Pamuk, a Turkish novelist and the 2006 Nobel Prize winner, whose novel “My Name is Red” is used as a basis for an opera “Ja, Şeküre” [“Me, Şeküre”] commissioned by the festival. The opera was created by Aleksander Nowak, one of the most interesting Polish composers of middle generation. It will be presented in concert form at this year Malta Festival Poznań. The event will be accompanied by the meeting with the writer.

All of Orhan Pamuk’s works revolve around the clash of the Western and Eastern culture. In “My Name is Red”, this clash is in the field of aesthetics, specifically, in thinking about the painting. Clashing the Ottoman tradition of miniature paining and the Renaissance art from Venice reflecting reality, the writer created the image of Turkey torn between Asia and Europe. At the same time, he asks more far-reaching questions about the interrelations between the local and global, peripheral and central, movement and stability. He brings into the discussion the subject of culture flows, the circulation of ideas, mentality and practice which are key notions for the invited performance artists.

“The Divine Cypher”, by Ana Pi, an Afro-Brazilian artist, is the outcome of the artist’s study of the Haitian voodoo heritage and its place in the contemporary Haitian imagination, that is Haitian contemporary urban dancing. “Yishun Is Burning” by Choy Ka Fai is another performance based on a research project which took many years to complete. The artist of Singapore and German origin, has for years analysed various forms of Asian shamanism. In both performances a documentary-like description of the rituals meets with the artists’ imagination, showing how tradition is used in contemporary dance forms. Patrick Ziza’s performance “Dandyism” offers another take on that referring to the phenomenon of dandyism in Congo. It shows the abundance and originality of Congo imagination, which took the style of European gentlemen and used it in its own ways and for its own purposes. On the other hand, Igor Shugaleev, a Belarussian performing in Sergey Shabohin’s “Ich heiße Frau Troffea”, talks about his experience of looking for freedom, which he found in the movement of bodies in Berlin rave parties. Persecuted by Lukashenko’s regime, Igor Shugaleev had to flee Belarus in 2020.

All of those artists, show how thanks to body, movement and image, imagination captures and expresses old practices in new forms, how dance becomes a freeing experience, how that what’s distant moves closer in art. At the same time, looking at stories and experiences which not so long ago were outside the sphere of interests of European theatres and festivals, they prove that a Europe-centric perspective on reality is limited. Bringing stories and experiences from outside of Europe into the European mainstream is part of decolonization practices and reflects the social and cultural context of contemporary Europe. It also keeps the European culture moving.

It does not mean that the European multiculturalism does not have its problems. Only in Pamuk’s works, his characters, on the one hand, advocate European rationalism, progress and modernity, on the other, in emotional terms cannot step outside their world and freeze in an inert being. Multiculturalism is a real challenge for contemporary Europe and we will discuss this isseue during the Forum, a series of debates and meetings with authors which has been organized for many years now. How to keep the balance between the clashing cultural forces, how to become more modern without losing one’s own identity? We will look at some examples from Turkey – its paradoxical secularization, relations with Europe, as well as the place of Islam in Europe and the interrelations between the notions of centre and periphery in contemporary culture.

Let us not forget, however, that art not only offers us a critical outlook on reality, but also creates an area in which one can counterbalance sadness and fear by celebrating together. The Festival will open with a street parade which will bring together people of different cultures, generations and experiences. The youngest festival goers are invited to the performances by Teatr Czerwona Walizka and Teatr Mozaika which will take place in the public space.

The Festival Centre with concerts and silent disco, Forum discussions, workshops for children as well as open meetings and informal discussions on the festival events, will also be available to the festival audience. This year, the Festival Centre will be located in the seat of Malta Foundation on 44 Ratajczaka Street, in the very heart of the city in the historic building of Arkadia. The huge open space with a terrace overlooking Wolności Square and showing the city panorama will be designed by Olga Strizhniova. The Festival Centre will hold the concerts (of Aktaş Erdoğan & Erol Leenhouts among others) as well as some creative activities prepared by children as part of the programme Wolno Dzieciom, curated by Maja Brzozowska and Elżbieta Niewiadomska-Wieczorek, celebrating its 10th anniversary this year. All events held in the Festival Centre will be free of charge.

The music finale of this year’s Malta will be a concert of Baasch, one of the most original electro artists in Poland. This event will be organised in cooperation with Grupa Stonewall and will be the finale of the Pride Week in Poznań.

We hope that this year’s programme opens up one’s perspective to experience the realities which are unknown, even though they sometimes exist next to us. Such a festival becomes the place of subjectification and decolonization practices, remaining open and inviting.

~ Michał Merczyński, Dorota Semenowicz ~

*** UA ***

Гаїті, Сінгапур, Конго, Білорусь, Туреччина – ці країни згадуються у проектах митців, запрошених на цьогорічну Мальту. Географічні місця, розкидані на карті світу, набувають своєї ідентичності в жестах, рухах, віруваннях і культурі людей, які тут живуть. Завдяки їхній уяві географія набуває сенсу, та водночас сама їх уява залежить від географічних і культурних умов. Саме цю локальність уяви, її текучість, мінливість і рух ми хочемо зробити темою цьогорічної Мальти. Як трансформується локальність і як її трансформують митці? Ми не навішуємо обраним проектам ярлика екзотики, як це було заведено робити у Європі з тим, що далеке. Навпаки, ми зацікавлені в тому, щоб показати локальність у світі глобальних мистецьких потоків та трансферів, як добровільних, так і вимушених війною чи економічною ситуацією.

Натхненням для такого бачення програми стала творчість турецького письменника Орхана Памука, лауреата Нобелівської премії з літератури 2006 року, роман якого «Мене називають Червоний» покладено в основу опери «Ja, Şeküre», що готується до цьогорічного фестивалю. Її створив один із найоригінальніших польських композиторів середнього покоління Александр Новак. У рамках Фестивалю Мальта Познань 2023 буде виконано концертну версію опери. Також відбудеться зустріч з письменником.

Уся творчість Орхана Памука зосереджена на зіткненні двох культурних ареалів – західного та східного. У «Мене називають Червоний» це зіткнення відбувається у сфері естетики, а саме у образному мисленні. Шляхом зіткнення османської традиції мініатюрного живопису та ренесансного венеціанського мистецтва, заснованого на відображенні дійсності, письменник малює картину Туреччини, розірваної між Азією та Європою. Водночас він ставить питання дещо ширше: про співвідношення між локальним і глобальним, периферійним і центральним, між рухом і осілістю. Він вводить у дискусію тему культурних потоків, циркуляції та переміщення ідей, менталітетів і практик, які є ключовими для запрошених цього року перформативних митців та мисткинь.

«The Divine Cypher» афро-бразильської мисткині Ани Пі є результатом дослідження гаїтянської спадщини вуду та її місця в сучасній уяві Гаїті, тобто в сучасних гаїтянських міських танцях. Результатом тривалого дослідницького проекту також став перформанс «Yishun Is Burning» сінгапурсько-німецького митця Чой Ка Фай, який протягом багатьох років аналізує різні форми азіатського шаманізму. В обох виставах документальний опис ритуальних переживань стикається з «уявою творців, які показують, як традиція перейшла до сучасних танцювальних форм». «Dandyism» Патріка Зізи, у свою чергу, відноситься до конголезького феномену дендизму, представляючи багатство та оригінальність конголезької уяви, яка перейняла стиль європейських джентльменів і використала його на свій лад та для власних потреб. У свою чергу, білоруський перформер Ігор Шугалєєв у спектаклі «Ich heiße Frau Troffea» режисера Сергія Шабохіна розповідає про свій досвід пошуку свободи, яку він знаходить у русі тіла на берлінських рейвах – переслідуваному режимом Лукашенка перформеру довелося покинути Білорусь у 2020 році.

Через своє тіло, рух і образ усі вищезгадані митці показують, як уява вловлює та виражає старі практики в нових формах, як танець стає відображенням свободи, як те, що далеке, стає близьким завдяки мистецтву. Водночас, роздивляючись історії та досвід, які донедавна були поза інтересом європейських театрів і фестивалів, вони доводять, що європоцентрична перспектива сприйняття реальності обмежена. Перенесення неєвропейських історій і досвіду в європейський мейнстрім – це деколоніальна практика, яка відображає соціокультурний контекст сучасної Європи та забезпечує динамічність європейської культури.

Це не означає, що європейський інтеркультуралізм позбавлений проблемам. У творчості Памука герої, з одного боку, виступають за європейську раціональність, прогрес і сучасність, з іншого – не в змозі емоційно вийти за межі свого світу і завмирають у інертному існуванні. Інтеркультуралізм – справжній виклик для сучасної Європи, про який ми поговоримо під час Форуму (серії відкритих дебатів та зустрічей з авторами, що організовуються протягом багатьох років). Як зберегти баланс між культурними силами, що стикаються одна з одною, та як модернізуватися, не втрачаючи власної ідентичності? Ми розглянемо теми, пов’язані з Туреччиною – як її парадоксальний секуляризм, її відносини з Європою, так і місце ісламу в самій Європі, а також відносини між центром та периферією в сучасній культурі.

Ми не забуваємо, що сила мистецтва полягає не лише в критичному погляді на дійсність, але й у створенні простору, у якому можна позбутися смутку чи страху під час спільного святкування. Фестиваль розпочне вуличний парад, який об’єднає людей різних культур, поколінь та досвіду. Наймолодших учасників та учасниць разом із сім’ями запрошуємо на вистави театру «Червона валізка» та театру «Мозаїка», які відбуватимуться у публічному просторі.
До послуг глядачів, як і кожного року, буде Фестивальний центр: місце концертів і тихої дискотеки, дискусій Форум, майстер-класів для дітей, а також відкритих зустрічей за кавою та неформальних розмов про події фестивалю. Цього року Фестивальний центр буде розташований у Фундації Мальта, у самому центрі міста, в історичній будівлі Аркадія на вул. Ратайчака 44. Ольга Стрижньова підготує для фестивалю величезний відкритий простір з виходом на терасу, з якої відкривається панорама міста та вид на площу Свободи. Тут відбудеться концерти та творчі заняття для дітей у рамках програми «Дітям можна», яка цього року влітку святкує своє 10-річчя, кураторками якої є Майя Бжозовська та Ельжбета Невядомська. Усі заходи, що відбуватимуться у Фестивальному центрі, будуть безкоштовними.

Музичним фіналом цьогорічної Мальти стане концерт Baasch, одного з найоригінальніших виконавців польського електро. Ми організовуємо цей захід у співпраці з Stonewall Group – музичне видовище також стане завершенням Poznań Pride Week.

Сподіваємося, цьогорічна програма дозволить пізнати реальності, яких ми не знаємо, хоча інколи вони поряд з нами. Такий фестиваль стає місцем розширення можливостей і деколоніальних практик, залишаючись відкритим і привітним простором.

~ Міхал Мерчиньский, Дорота Семенович ~